ГлавнаяРегистрацияВход www.багумян.рф Четверг, 01.10.2020, 09:28
  Каталог статей Приветствую Вас Гость | RSS

 
 
Главная » Статьи » Мои статьи

Типи текстової сегментації: теоретичні основи
                                                                О.В.Багумян
Київ (Україна)

Типи текстової сегментації:
теоретичні основи


  In the article we have focused primarily on the ways of modern English texts segmentation  in applied aspects. Having described briefly a variety of textual segmentation, we can differentiate the basic textual units and possible reference relations among them. Each coherence relation described below is associated with one or more constraints that must be met for it to hold.

  Слово текст (лат. textus) означає тканину, сплетення, об'єднання. Текст являє собою об'єднану за змістом послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність. Така послідовність знаків визнається одиницею вищого рівня, що є інформаційним і структурним цілим (Аспекты … 1982: 7-9). Основними завданнями при вивченні структури тексту є визначення критеріїв текстових одиниць, їхнє вичленовування; визначення їхнього статусу, суттєвих характеристик; визначення мовного оформлення цих одиниць, міжфразових зв'язків і відносин між ними (Валгина 2004: 7-19).
  У даний час існує кілька типів сегментації тексту: формальне, об'ємно-прагматичне (композиційне, композиційно- стилістичне), структурно- смислове (семантико- структурне, об'єктивно- суб'єктивне, лінійне- нелінійне, тематичне)  членування тексту. Таке різноманіття типів текстової сегментації пояснюється тим, що текст – це певна глобальна структура, що включає в себе глибинну і поверхневу структури. Під глибинною структурою ми розуміємо деяке семантичне чи понятійне утворення, що є відправною точкою при породженні поверхневих структур. Поверхнева структура – лінгвістична  форма, в яку втілена глибинна структура. Глибинну структуру можна порівняти з програмою, що диктує вибір мовних засобів. Однак відносини між глибинною і поверхневою структурами не вичерпуються відносинами підпорядкування. Поверхнева структура може впливати на глибинну структуру, актуалізувати її (Тураева 1986: 56-58).
  При формальному членуванні тексту досліджується лише поверхнева структура. У наявності виявляється мінімум вихідної інформації – границі речень, установлені розділовими знаками та деякими сполучниками, якщо перед ними немає коми. Сегментування за пунктуаційними знаками є найпростішою і разом з тим лінгвістично обґрунтованою дією. Саме слово «препинание» (рос.) означає «зупинка», «перерва», а розділові знаки усередині текстової тканини розділяють її частини й вказують на відносини її частин. Далі слідує розчленовування речення на гіпотетичні частини – сегменти, границями яких є дієслова, розділові знаки й сполучники (крім розділових знаків і сполучників, що знаходяться між прикметниками, що визначають певний іменник). На цьому ж етапі встановлюються зв'язки між словами всередині фрагментів речення (Грязнухина 1999: 43-46).
  Процедури подальшого сегментування неоднакові для різних типів складних речень: складні сполучникові речення сегментуются за допомогою сполучників і сполучникових слів; у безсполучникових реченнях сегментування речення відбувається за наявності в ньому предикативної пари з урахуванням знаків пунктуації і збігається з членуванням його на предикативні одиниці. Однак основна структурна одиниця при формальному (автоматичному) аналізі тексту – речення (ibid.).
  При семантико-структурній сегментації тексту виділяються дві основні семантико-структурні одиниці – висловлювання (реалізоване речення) і надфразова єдність (ряд висловлень, об'єднаних семантично і синтаксично в єдиний фрагмент). Надфразові єдності в свою чергу об'єднуються в більш великі фрагменти-блоки (Валгина 2004: 21-24), що забезпечують тексту цілісність завдяки реалізації дистантних і контактних смислових і граматичних зв'язків.
  При композиційній сегментації розглядаються одиниці якісно іншого плану – абзаци, параграфи, глави, розділи, підзаголовки й ін. Ці одиниці вичленяються візуально на формальному рівні (шрифти, символи, пропуски і т.п.),  а на семантичному – це означає введення нової теми чи ідеї. І.Р.Гальперін визначав такий тип членування тексту як об'ємно-прагматичний, і пояснював, що цей тип сегментації дозволяє збільшити текстову значимість певної фрази (фраз) за рахунок її графічного виділення, висування в самостійний абзац (Гальперин 1981:51).  
  Одиниці семантико-структурного й композиційного рівня знаходяться у взаємозв'язку й взаємозумовленості; в окремому випадку вони навіть у «просторовому» відношенні можуть збігатися, накладаючись один на одного, наприклад, міжфразова єдність і абзац, хоча при цьому вони зберігають свої власні відмінні ознаки.
  Синонімом поняття надфразова єдність виступає структурно-смислова одиниця тексту – складне синтаксичне ціле. Якщо складне синтаксичне ціле дорівнює повному тексту твору, то воно може мати (чи не мати) заголовок, що визначає основний суб'єкт чи об'єкт тексту. Складне синтаксичне ціле звичайно складається з трьох частин: зачину, розгортання – термін Т.І.Сільман, кінцівки. Однак складне синтаксичне ціле може бути двоскладовим, тому що можлива відсутність зачину чи кінцівки.
  Надфразова єдність (чи складне синтаксичне ціле) організується через тема-рематичну послідовність. У тема-рематичній послідовності здійснюється покрокова тематизація реми. Єдність теми можна розглядати в межах мікротеми й теми всього твору. Перехід від однієї теми до іншої  (мікротеми) є границями надфразових єдностей (Папина 2002: 8-22).
  Деякі дослідники намагаються визначити більші одиниці тексту, ніж НФЄ в єдиний предикативно-релятивний комплекс. У складі такої логіко-семантичної цілісної системи надфразові єдності, відрізняючись лише відносною самостійністю, функціонують як засоби передачі різноманітної інформації й по-різному взаємодіють один з одним у розгортанні загального комунікативного смислу. Принцип побудови цієї комплексної одиниці в її мовному оформленні визначається не кількістю надфразових єдностей, що до неї входять, а тими відносинами, що виникають між ними в тексті, характером організації інформації (Бабенко 2004: 255-258).
  У цілому предикативно-релятивний комплекс можна охарактеризувати як складну багатокомпонентну ієрархічну систему протипоставлених і взаємозалежних відносин для виявлення в тексті додаткового смислу (Гальперин 1981: 61).
  Семантико-синтаксичне членування співпадає з членуванням іншого рівня – композиційно-стилістичним. Перше – здебільшого визначається прагматичною установкою самого тексту, друге – цілком обумовлено прагматичною установкою автора. Чим більш стандартний текст за своєю мовною організацією, тим більше зближаються ці рівні членування (синтаксичне й абзацне), чим менш стандартний текст, тим більше між ними розбіжностей, а іноді й протиріч.
  Абзац є одиницею композиційно- стилістичного членування тексту й розглядається як частина тексту, що розташована між двома відступами.
  Абзац і міжфразова єдність (складне синтаксичне ціле) у чомусь схожі, за зовнішніми ознаками, але не тотожні по суті. Складне синтаксичне ціле – це тема-рематична послідовність, що відкривається фразою-зачином (чи стрижневою фразою, що вміщає в собі смисл усього цілого). Саме фрази-зачини складних цілих, будучи стягнутими разом, утворюють смислову канву тексту. В абзаці може й не бути зачину як такого. Стрижнева фраза абзацу (головна в тематичному, логічному, змістовному плані) може стояти на початку абзацу, наприкінці абзацу чи сама виступати в ролі окремого абзацу. Більш того, в абзаці може бути кілька стрижневих фраз, якщо він великий за обсягом і вміщає в собі ряд тема-рематичних послідовностей. Абзац може розірвати одне тема-рематичне об'єднання (одне складне синтаксичне ціле). Обсяг і структура абзацу цілком пов'язані з волею автора, його установкою, його особистими пристрастями, особливою манерою написання (Валгина 2004: 26-42).
  В основі тематичної сегментації тексту лежить ідея про те, що семантичний простір тексту являє собою ієрархію тем, семантичне представлення яких здійснюється за допомогою лексичного матеріалу аналізованого тексту. При тематичній сегментації тексту проводяться операції по виділенню лексичних ядер висловлень, установленню зв'язків між ними, об'єднанню їх у теми й виявленню зв'язків уже між лексичними ядрами окремих тем (Бабенко 2004: 225-265).
  Якщо в тексті переважає принцип лінійної зв'язності (тобто представлення явищ предметного світу відбувається у вигляді послідовного ланцюга дій і подій), членування тексту визнається об'єктивним, чи іконічним. Якщо автор, відповідно до власного бачення світу, виділяє якісь факти, що видаються йому особливо важливими, сегментацію тексту варто вважати суб'єктивною (Тураева 1986: 56-58).
  До певної міри з об'єктивним і суб'єктивним членуванням тексту стикається запропоноване О.Л.Каменською  лінійне / нелінійне членування. Якщо перше ґрунтується на поступових переходах від однієї теми до іншої (у рамках єдиної макротеми), як це має місце в першому з наведених вище прикладів, можна говорити про лінійний розвиток тексту. Руйнування хронологічної послідовності подій, їхньої логіки слідування розглядається дослідником як нелінійне членування тексту (ibid.).
  Текстова сегментація має теоретичне, практичне і прикладне значення в сучасній лінгвістиці. Членування тексту є одним з початкових етапів його аналізу як «зверху» так і «знизу», дослідження загальних властивостей тексту, таких як цілісність, зв'язність і відокремленість тексту та їхня взаємодія в плані забезпечення характеристик тексту як цілого.  Можливий також і зворотний шлях – дослідження формування тексту, процесу його «породження», коли дослідження починається з аналізу мовних факторів, даних у тексті, а закінчується – текстовими одиницями.
  При вивченні текстових одиниць встановлюються й класифікуються зв'язки між ними (нанизування, зчеплення, розщеплення, склеювання, обрамлення, розгортання та інші), що розширює теоретичні основи для наступного етапу вивчення тексту (В.Г.Борботько), наприклад, градація зв'язків на семантично сильні й слабкі (Н.И.Тепліцкая), виділення явищ парцеляції й інтеграції в межах тематично зв'язаних відрізків тексту (Ванников 1969: 36) тощо.
  На основі сегментації тексту здійснюється класифікації текстів, адже поняття «текст» може бути застосовано не тільки щодо цілісного літературно оформленого твору, але й до його частини, досить самостійної з погляду мікротеми та мовного оформлення. Так, можна говорити про текст глави, розділу, параграфа, текст введення, висновку та інші (Аспекты ... 1982: 7-9).
  Якщо текстова композиційна сегментація проводиться паралельно з тематичним членуванням тексту, то такий аналіз дозволяє встановити тематичні блоки в тексті з виходом у поверхневі структури тексту (Бабенко 2004: 225). Результати дослідження доцільно враховувати при сприйнятті тексту адресатом: цей процес буде набагато ефективнішим, тому що «розмір частини звичайно розрахований на можливості читача сприймати обсяг інформації «без втрат» (Гальперин 1981: 51).
  Застосування позиційних методів для виконання операцій з автоматичної обробки текстів (зокрема, для індексування й реферування) також прив'язано до композиційної структури тексту. Воно спирається на задане автором зовнішнє членування тексту, де виділяються заголовок, окремі заголовки, параграфи, абзаци, виноски та інші. Вихідною передумовою використання цих методів служить положення про те, що інформаційна значимість лінгвістичної одиниці визначається її позицією в даному тексті. До інформаційно важливих позицій у документі відносяться насамперед, заголовок, заголовки окремих частин, висновки, резюме, вступ. Відповідно до цього здійснюється вибір ключових речень, що відносяться до основних елементів змісту документа (Рождественский 2000: 317).
  Таким чином, членування тексту може бути як суб'єктивним, тому що воно завжди інтенціональне й екстенсіональне, так і об'єктивним, оскільки обумовлене необхідністю відображення світу в його упорядкованості й побудові.
  Сегментація тексту пов'язана з характером людського мислення, що включає одночасно операції аналізу й синтезу інформації, що надходить, які взаємодоповнюють одна одну.  
  Єдність формальної, змістовної та комунікативної сторін тексту відбивається у поєднанні типів текстового членування.
 
Література

Аспекты общей и частной лингвистической теории текста. – М.: Наука, 1982.
Бабенко Л.Г. Филологический анализ текста. Основы теории, принципы и аспекты анализа. – М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2004.
Валгина Н.С. Теория текста. – М.: Логос, 2004.
Ванников Ю.В. Синтаксические особенности руской речи (явление парцелляции). – М.: Наука, 1969.
Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981.
Грязнухина Т.А., Дарчук Н.П., Критская В.И., др. Синтаксический анализ научного текста на ЭВМ: Монография. – К.: Наукова думка, 1999.
Папина А.Ф. Текст: его единицы и глобальные категории. – М.: Едиториал УРСС, 2002.
Рождественский Ю.В. Лекции по общему языкознанию. – М.: Добросвет, 2000.
Тураева З.Я. Лингвистика текста. – М.: Просвещение, 1986. – 127 с.

Категория: Мои статьи | Добавил: Helen (08.01.2010)
Просмотров: 3516 | Рейтинг: 4.8/8
 
 
Категории раздела
Мои статьи [8]

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа

Поиск

 

Copyright MyCorp © 2020